IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2017 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

15

48

4

19

Гендер в Україні: юридичний аналіз і рекомендації для ЗМІ

Статтею 24 Конституції України гарантується таке:
" Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям."

Під час аналізу спеціального законодавства у сфері статевої рівності треба звернути увагу на так звану гендерну експертизу НПА, під яку підпадають також положення головного Закону України – Конституції. Проте розглянувши ті ж положення, що закріплені у Конституції через призму сучасного розуміння та сприйняття гендерної проблематики, стає зрозумілим, що навіть текст самої статті 24 Конституції України можна охарактеризувати як сексистський.

Загалом гендерний паритет відображений у низці законодавчих актів України: Кодексі про шлюб і сім’ю; Кодексі про працю; Кримінально-процесуальному, Цивільному кодексах України; Кодексі України про адміністративні порушення, а також  в Законах України “Про зайнятість населення”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про охорону праці”, “Про державну службу” тощо.

Крім цього, в Україні діють спеціальні Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (2012 р.) та "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" (2005 р.).

Закон України "Про Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" (2005 р.) по факту є первинним практичним втіленням основних принців рівності статей у спеціальному законодавчому акті. Основною метою цього Закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України (з Преамбули Закону).

В Законі від 2005 року дається прогресивне визначення кільком ключовим поняттям у гендерній проблематиці, зокрема: "дискримінація за ознакою статі", "позитивні дії", "сексуальні домагання", "гендерна рівність", а також "гендерно-правова експертиза".

Також у вказаному Законі: визначаються основні напрямки державної політики у сфері забезпечення рівності між статями; зазначаються механізми і основні принципи забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі, у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, у соціально-економічній сфері (сфері праці та одержанні винагороди за неї, сфері підприємництва, соціального захисту), сфері освіти.

Закон передбачає  можливість оскарження дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань до Уповноваженого з прав людини, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади  з питань рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, уповноважених осіб в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, правоохоронних органів та суду.

Як вже згадувалося вище Законом «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» передбачена можливість проведення гендерно-правової експертизи законодавчих нормативних актів.

Відповідальним за проведення такої експертизи визначено Кабінет Міністрів України. Тому такою експертизою займається Міністерство юстиції України, про що є окрема поставно КМУ від 12.04.2006 р.), якою затверджується, що гендерно-правову експертизу чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів в усіх сферах законодавства, що стосуються прав і свобод людини, проводить Міністерство юстиції; гендерно-правова експертиза проектів нормативно-правових актів проводиться як складова частина гендерної експертизи.

На сьогодні розробка проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим врахуванням принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Висновок гендерно-правової експертизи є обов’язковою складовою пакета документів, що подаються разом з проектом нормативно-правового акта до розгляду.

 

У грудні 2006 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1834 була затверджена «Державна програма з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року", відповідно до доручення Прем’єр-міністра України від 29.03.2010р. №13806/1/1-10 був розроблений проект державної програми з утвердження гендерної рівності на період до 2016 року.

Прийняті акти юридично забезпечують гендерне моделювання способу життя українського суспільства, визначають основні напрями державної гендерної політики.

Окрім цього, на Саміті ООН (вересень 2010 р.), присвяченому узгодженню програми дій для прогресу досягнення Цілей розвитку тисячоліття, Україна зобов’язалася до 2015 року виконати наступні завдання:

1. забезпечити гендерне співвідношення  (30 до 70 % тієї  чи іншої статі) у ВРУ, серед депутатів місцевих органів влади, серед вищих держслужбовців у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади;

2. скоротити наполовину розрив у доходах  жінок і чоловіків (співвідношення середнього рівня зарплат, %).

Проте, треба зазначити, що діючі механізми та інструментарії забезпечення гендерної рівності в Україні досі залишаються недосконалими.

На це зверталася увага  і на засіданні Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок на своїй 45 сесії (2010 рік), де у Заключних коментарях підкреслювалося, що в українському суспільстві сильними залишаються стереотипи щодо ролей та обов’язків жінок і чоловіків; недостатньою є представленість жінок у парламенті; у вищих ешелонах виконавчої та державної влади; відсутня практика застосування компенсаційних заходів, зокрема, введення квот; значними є відмінності у заробітній платі жінок і чоловіків, все ще існує професійна сегрегація та гендерно-зумовлене дискримінаційне ставлення роботодавців у державному та приватному секторах тощо. Особливо наголошувалося на відсутності статистичної інформації про становище жінок відповідно до всіх напрямків, що їх охоплює Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW), та на необхідності підвищення гендерної культури в суспільстві та проведення заходів з підвищення обізнаності державних службовців з положеннями гендерного законодавства.

 

У "свіжішому" Законі України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", який хоч висвітлює більш загально проблеми дискримінації відносно безпосередньо гендерної проблематики, проте вносить свої особливості у розуміння цієї теми.

Так, у ст. 1 закону "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" надається загальне визначення дискримінації:

" дискримінація – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;"

Також у цьому Законі доцільно виділено поняття терміну "непряма дискримінація", що є досить прогресивним:

"непряма дискримінація – ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;"

І не менш важливим є використання терміну "утиск", котрий по своїй суті є менш шкідливим діянням, у порівнянні з дискримінацією, але також питання заборони якого повинно підійматися:

" утиск – небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери."

Далі у Законі закріплюються основні принципи недискримінаційної політики у законодавстві, а саме відповідність законодавства таким ознакам:

1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;

2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;

3) повагу до гідності кожної людини;

4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

У якості сфери дії такого Закону зазначені найважливіші сфері людської діяльності, а також ті, де питання дискримінації є надзвичайно гострим: громадсько-політична діяльність, державна служба та трудові відносини.

Як зазначалось раніше, у цьому Законі прогресивно виокремлюється низка форм дискримінації, а саме:

·        пряма дискримінація;

·        непряма дискримінація;

·        підбурювання до дискримінації;

·        пособництво у дискримінації (з'явилося вже у 2014 році у новій редакції Закону);

·        утиск.

            У Законі зазначено, що держава базуючись на рівності прав і свобод, незалежно від певних ознак, презюмує заборону будь-якої  дискримінації і виокремлює низку виключень (що дискримінацією не вважається):

 – спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;

здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;

надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;

встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;

особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Державна політика щодо запобігання та протидії дискримінації спрямована на:

недопущення дискримінації;

застосування позитивних дій;

створення умов для своєчасного виявлення фактів дискримінації та забезпечення ефективного захисту осіб та/або груп осіб, які постраждали від дискримінації;

виховання і пропаганду серед населення України поваги до осіб незалежно від їх певних ознак, поширення просвітницької діяльності у цій сфері.

Далі у Законі аналогічно до Закону 2005 року згадується про проведення антидискримінаційної експертизи, складовою якої є гендерна експертиза. Також визначається механізм запобігання та протидії дискримінації (діяльність Уповноваженого і тд).

Що стосується професійних кодексів, то у новому, зведеному Кодексі етики українського журналіста визначений принцип дотримання недискримінаційної політики у своїй журналістській діяльності, зокрема, й у питаннях недискримінації за статевою ознакою. Але знову ж, закріплення такої вимоги у попередніх професійних етичних кодексах не мало особливого впливу на ситуацію з гендерною рівністю у ЗМІ – тому, очевидно, що є необхідними не тільки декларативні норми на рівні саморегуляції серед ЗМІ, а й низка рекомендацій та закріплених механізмів їх реалізації.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

Рекомендація 1555 (2002) Про образ жінки у ЗМІ:

·        закликає ЗМІ до ведення пропаганди рівноправності (у позитивному сенсі, як противага закоренілим стереотипам);

·        зазначає, що не дивлячись на прогрес, дуже часто образ жінок у ЗМІ залишається зазвичай негативним та грунтується на все тих же закоренілих стереотипах суспільства; жінка асоціюється з особистим життям, домом, сім'єю; ЗМІ зазвичай зображають жінок у якості об'єкту сексуальної уваги;

·        зазначається, що в більшості країн СНД образ жінки у ЗМІ має негативний відтінок і у ЗМІ чоловікам відводиться роль реформаторів та прогресивних, а за жінками залишається обмежена роль (часто використання образу у комерції з неприхованим сексизмом); образ жінки у ЗМІ напряму пов'язаний з реальним становищем прав жінок у суспільстві;

·        всі гендерні нерівності у ЗМІ у більшій мірі є наслідком недостатнього професійного рівня журналістів і керівників ЗМІ;

·        рекомендується прийняти окремий нормативно-правовий акт про рівність жінок та чоловіків саме у засобах масової інформації та забезпечити прямий зв'язок між інституцією, що відповідальна у цій сфері та населенням;

·        використання позитивної дискримінації.

 

Рекомендація 1799 (2007) про образ жінки у рекламі:

·        Створення європейського кодексу поведінки, що спонукатиме професіоналів зі сфери реклами при створені образів не допускати дискримінаційних моментів та проявляти повагу до гідності усіх статей;

·        як вид мотивації, пропонується заснування європейської премії, якою буде нагороджуватися ті рекламні продукти, у яких найбільш наглядно розбиваються сексистські стереотипи, і які спонукають встановлення рівності між жінками і чоловіками;

·        закликає уряди країн організовувати національні кампанії, що будуть формувати у суспільства критичне відношення до реклами, яка містить елементи сексизму та насилля, ну і запропонувати заходи щодо протидії такої реклами.

 

Рекомендація 1899 (2010), стосується підвищення представництва жінок у політичному житті:

·        у країнах з пропорційною виборчою системою необхідно розглянути питання про введення обов'язкової квоти, яка буде передбачати не тільки високий відсоток кандидатів-жінок, але і строге виконання чергування жінок у списках кандидатів, ну і для забезпечення такого – створення та застосування ефективної системи санкцій;

·        у країнах з мажоритарною системою необхідно розглянути питання про введення принципу, згідно якому кожна партія обирає кандидата в партійному окрузі з, у меньшій мірі, одного претендента чоловічої статі і одного – жіночої;

·        введення обов'язкових гендерних квот всередині партій та при формуванні списків – як варіант, який теж необхідно закріпити застосуванням системних санкцій, у разі невиконання;

·        всі ці заходи необхідно супроводжувати разом с такими заходами, як суспільне просвітництво у цих специфічних поняттях, з урахуванням специфіки статей; викорінювати гендерних стереотипів; все це повинно робитися, у тому числі, і за допомогою засобів масової інформації.

 

Рекомендація 1931 (2010) про боротьбу з сексистськими стереотипами у ЗМІ:

·        вважається, що освіта та засоби масової інформації грають найважливіші ролі у боротьбі з гендерними стереотипами;

·        підкреслюється, що досягнення рівності між жінками і чоловіками не зводиться тільки до виконання принципу недопущення дискримінації, а має мати на меті виконання позитивних зобов'язань держави щодо гарантування права на гендерну рівність як таку;

·        у рамках вищезазначеного пропонується створення кодексу поведінки з ціллю боротьби з сексистськими стереотипами у ЗМІ, а також посібників по стратегіям боротьби з гендерними стереотипами.

 

Рекомендація СМ/Rec (2013)1 щодо гендерної рівності та ЗМІ:

·        демократія і гендерна рівність тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну;

·        так само гендерна рівність пов'язана зі свободою ЗМІ (у тому числі і редакторською свободою);

·        ЗМІ можуть як перешкоджати структурним змінам, що спрямовані на досягнення гендерної рівності, так і прискорювати ці зміни;

·        ЗМІ є відображенням наявних у суспільстві проявів нерівності (представленість жінок у ЗМІ; їх вплив на ред.політику; кар'єрний ріст; оплата праці);

·        ЗМІ мають величезний потенціал до створення соціальних змін у сучасних суспільствах – ЗМІ необхідно використати як інструмент у боротьбі за рівність;

·        медіа організації треба заохочувати до введення саморегулятивних заходів, внутрішніх кодексів поведінки та етики, а також внутрішнього нагляду та розвитку стандартів (спонукання до саморегуляції ЗМІ – це буде корисним не тільки у сфері забезпечення гендерної рівності!);

·        треба переглянути і переоцінити політику та законодавство у сфері питань гендерної рівності;

·        прийняти та реалізувати національні індикатори зміни ситуації з гендерної рівністю у ЗМІ;

·        надавати інформацію та пропагувати найдієвіші механізми та практики;

·        ЗМІ повинні відчувати відповідальність (як елемент реалізації саморегуляції);

·        розвиток медіаграмотності (критичне сприйняття медіапродуктів).

 

ВИСНОВОК:

            Законодавство та механізми в України не є досконалими, проте дозволяють стати на курс забезпечення гендерної рівності в Україні. Необхідними є напрацювання чітких механізмів співпраці відповідальних інституцій з населенням та їх поступова реалізація.

            У аспекті діяльності ЗМІ ключовим питанням залишається підвищення рівня саморегуляції та спонукання до співпраці у питаннях забезпечення рівності та протидії будь-яким видам дискримінацій.

            Усі рекомендації, думки та ідеї у сфері забезпечення гендерної рівності спрямовані на активізацію саморегулювання з боку ЗМІ. І як наслідок, пропонується боротися з дискримінацією, сексизмом та гендерною нерівністю у більшій мірі /шляхом просвітництва, а не шляхом імперативних методів. Тобто боротьба з проблемою ведеться не шляхом знищенням проблеми імперативно "зверху-вниз", а навпаки "з низів" – і це є вірним рішенням. Насильно змінити суспільні настрої не вийде імперативними діями, до того ж це суперечитиме основним ідеям демократичного суспільства. А ось змінити ситуацію, у тому числі і безпосередньо у самих ЗМІ, шляхом просвітництва суспільства та виведенням його на новий рівень розуміння таких категорій – є гідним для демократичного суспільства вибором.

Ще Поради для журналістів